Миколаївська церква у Нових Млинах, що на Чернігівщині, була однією з найвищих на всьому Лівобережжі – її висота становила 25,7 м (приблизно як у церкви в Зінькові). Але не цим вона захопила Таранушенка – а великою кількістю архітектурних «експериментів», до яких удався її талановитий будівничий. Для дослідника ця пам’ятка стала ще одним свідченням того, що майстри безупинно створювали нові типи будов, шукали і знаходили нові форми, конструктивні рішення й засоби посилення виразності художньо-архітектурного образу храмів.
Новомлинська церква стала однією з двох досліджених Таранушенком пам’яток з парою веж-слупів. Друга – Вознесенська церква в Березні. А точніше – перша: вчений вважав, що Березнянська церква (1759) постала раніше, а майстер Новомлинської церкви перейняв звідти ідею двох слупів і втілив її по-своєму. Він узяв за основу поширений на Лівобережжі план «шестигранний вівтар + восьмигранний центр + чотиригранний бабинець» і додав до західних кутів бабинця два квадратні слупи, сполучивши їх передбабинцем. Сама церква – одноверха, і кожен зі слупів теж отримав свій верх.
Така композиція не траплялася Таранушенкові деінде.
Відмінностей між слупами Березнянської і Новомлинської церкви було чи не більше, ніж спільних рис: у першої ніша між слупами здіймалася майже на всю висоту слупів, у другої – лише на 4 м від землі, у першої слупи ув’язувала між собою «арка» високо вгорі, у другої – стінка з вікном на середині висоти, у першої слупи були витягнуті, у другої – значно «вагоміші», і т.д.
Шкода, що ми не можемо порівняти поруч світлини цих двох храмів, зроблені з одного ракурсу: як бачимо на третьому фото в цьому пості, західний фасад церкви у Нових Млинах повністю перекрила прибудована пізніше дзвіниця. Але й подумки «віднявши» її, Таранушенко зауважив, що зовнішній вигляд церкви не з усіх ракурсів видається гармонійним.
Майстер Новомлинської церкви експериментував, намагаючись створити будову, в якій перевага належала б одному головному виглядові – західному. Він прагнув зробити його домінантним, надати йому значення «фасаду». Це була спроба застосувати у дерев’яному будівництві композиційні засоби мурованих храмів з двома слупами на кшталт Миколаївської церкви на Печерську в Києві (1690–1693), що пізніше отримала назву Військового Микільського собору (ми вже згадували цей та інші муровані аналоги у пості про Березну).
Водночас це була спроба порушити закон безфасадності, що є непорушною традицією української дерев’яної архітектури. Спроба ця не набула в народному будівництві ні розвитку, ні поширення. Віддаючи шану високій технічній кваліфікації та ентузіазмові майстра Новомлинської церкви, Таранушенко все ж таки приходить до висновку, що його новаторські ідеї в галузі створення церкви з домінантним західним фасадом творчою перемогою визнати не можна.
Світлини С. А. Таранушенка. Зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського