#ЦеМояСпадщина #запідтримкиУКФ #ЗнищеніЦеркви
Троїцька церква 1710 року в Пакулі була однією з найдавніших пам’яток дерев’яної архітектури на Лівобережжі, яку пощастило дослідити Таранушенку. Поряд із церквою в Березні, вона стала для нього ще й найулюбленішою. Дослідник був у захваті від таланту і високої кваліфікації пакульського майстра, його яскравої індивідуальності, що відбилася в архітектурних формах і конструктивних рішеннях. Збережений без змін інтер’єр храму давав змогу, за висловом Таранушенка, зазирнути у творчу лабораторію народних архітекторів XVII ст., позаяк споруда була зведена на самому початку XVIII ст., а отже, художнє обличчя будівничого сформувалося ще в руслі попереднього століття. Це тяглість могла бути ще глибшою, оскільки, за припущенням дослідника, це був майстер лаврської архітектурної школи. Річ у тім, що фундатором Троїцької церкви виступила Києво-Печерська лавра: село Пакуль було її важливим господарським осередком – тут діяли рудні, гути, папірня, млин, а довколишні ліси постачали ділову деревину чи не на всю Чернігівщину. Тому й пакульська церква була збудована з матеріалів найвищої якості. Шкода, що у фундаторському написі, викарбуваному на одвірку (див. останнє фото у пості), не згадується ім’я будівничого, а от усі інші дані там є: «Року Бжого 1710 мця марта 29 основася црков сія живоначалния Троица в пакулѣ за благословеніем высоце в бгу превелебнѣшаго его млсти гспдна отца модеста иллнѣцкого намѣстника печерского, а стараніем и коштом отца діонісія кубачевского городничого пакулского» (цифри подані у звичному для нас написанні). Про лаврську школу іконопису, лаврську друкарню та її граверів відомості збереглися, а ось з-поміж імен лаврських архітекторів до нас дійшло тільки ім’я Степана Ковніра. А їх мало бути багато – зокрема й майстрів, які ставили і ремонтували дерев’яні церкви у численних лаврських маєтностях – і у XVII ст., і особливо в добу Гетьманщини, коли ці маєтності нестримно розросталися. Одним із таких лаврських архітекторів і був, на думку Таранушенка, майстер Пакульської церкви. Вона належить до типу п’ятиверхих хрещатих церков, які у плані є сполученням чотирьох шестигранників (це добре видно на кресленику) і в яких зруб стін центра вищий зрубів стін рукавів. Якщо ми поглянемо на світлини, церква здасться нам досконалою. Проте Таранушенко одразу помічав найменший дисонанс у пропорціях. Він встановив, що зовнішній вигляд Пакульської церкви у плині часу зазнав змін – унаслідок ремонтів «огрубіли» зовнішні форми верхів, було втрачено опасання і, навпаки, додано нові приділи. Це порушило первісні пропорції, але попри все церква лишилася гарною і стрункою.
