#ЦеМояСпадщина #запідтримкиУКФ #ЗнищеніЦеркви
З напису, вирізьбленого на одвірку Вознесенської церкви, знаємо, що збудував її ніжинський майстер Панас Семенович Шолудко. Це дуже рідкісний випадок, адже для левової частки українських дерев’яних храмів імена будівничих невідомі. Ба більше – зберігся текст контракту між майстром та місцевою громадою. Тут варто згадати, що Березна ще у добу Хмельниччини мала ратушу й ремісничі цехи, згодом стала сотенним містечком із власним замком, а у XVIII ст. виросла у значне промислове і торговельне містечко. До побудови Вознесенської церкви (1759) тут уже було п’ять дерев’яних храмів, а упродовж двадцяти років після неї постало ще чотири. Забігаючи наперед, скажемо, що парафіяльну громаду (козаків, ремісників, посполитих-хліборобів, священників, сотника), яка замовила майстрові Шолудку спорудження церкви, результат його роботи задовольнив. Задовольнив, бо ж громада сама визначила і прописала у тексті контракту основні риси майбутньої церкви, її розміри, архітектурні форми; також вона пильно стежила, щоб у процесі будівництва у споруді втілювалося її, громади, розуміння мистецької досконалості. Таранушенко детально аналізує цей документ. Контракт підкреслює характерну рису українського народного дерев’яного будівництва – його традиціоналізм. Громада воліла, щоби майстер збудував нову церкву за відомим і схваленим нею зразком, причому не за якимсь новітнім, модним зразком, а за зразком іншої дерев’яної церкви в Березні: «зделать… искусно деревяную на каменном основаніи троепрестольную церковь с пяти банями и при троих церковних дверах придѣлами без абасанѣ, а при четвертих олтарнѣх – паламарнею, а с другой сторони олтара против паламарнѣ – кладовою, в мѣру и вышину таковую, как Благовѣщенская Березинская церков зделана и таковим же манером, толко о троих олтарах…». Цікаво, що обрана за зразок церква була збудована 1654 року, а отже, естетика доби Хмельниччини все ще знаходила відгук у серцях людей. А проте громада зажадала і певного оновлення: Шолудко мав збудувати церкву «без абасанѣ» (опасання) – в руслі нової тенденції, яка згодом запанує на всьому Лівобережжі. Також додавалися два вівтарі, а отже, мінявся план і вигляд будови. Контракт демонструє вирішальну роль громади у визначенні характеру і стилю церкви й свідчить про те, що громада була компетентна у цих питаннях. Майстер зобов’язується «честь священникам и гражданам отдавать… и что от их к лутшому того строенія манеру будет приказано дѣлать, оное повелѣніе, не пренебрегая, со всяким тщаніем радѣтелно и безспорно исполнять». Він також зобов’язується роботу виконувати «рачително», церкву «сдѣлать искусно, а ежели… что неискусно сдѣлается, то тое я своим коштом поповнять должен». А втім, хоч контракт і визначав основні риси церкви, у будівничого лишалося достатньо простору для творчості. Надзвичайно талановитий майстер, Панас Шолудко дотримувався традицій українського дерев’яного будівництва, та водночас не був консерватором, а охоче шукав нові засоби вдосконалення традиційних форм і конструкцій, намагався надати нові відтінки художньому образу церкви. У його творчості поєднувалися кращі риси традиційності й новаторства.
