Церква у Нових Млинах була однією з трьох пам’яток із особливою конструкцією першого залому центральної дільниці (у них південна та північна грані першого восьмерика перерізають перший залом і спускаються своїм нижнім краєм до рівня початку першого залому). Двома іншими були Миколаївська церква у Городищі (1763) та Покровська церква у Синявці (1775), обидві – на Чернігівщині. Обидві збереглися: перша після десятиліть занепаду була перенесена в музей просто неба у Пирогові, друга стоїть на своєму рідному місці. На основі порівняння з цими двома пам’ятками Таранушенко датував церкву у Нових Млинах кінцем 1760-х – початком 1770-х рр.
Інтер’єр усіх трьох церков дуже щедро оздоблений ригелями й трямками. Ригель – горизонтальна балка, що виконує функцію затяжки в кутах зрубів верхів, трямка – другорядна балка, перпендикулярна до головної. Ці два елементи прикрашають різьбленням, тож вони виконують ще й декоративну функцію. Така кількість різьблених трямків та ригелів, як у Нових Млинах, Таранушенкові більше ніде на Лівобережжі не траплялася. Для порівняння: у церкві в Березні ригелі були застосовані дуже скупо, у Пакулі – не було жодного. У Новомлинській церкві різьблені трямки були вже у передбабинці. У центральній дільниці було аж три пояси різьблених ригелів, що ділили грані південної та північної половини зрубу на три частини: найбільшу нижню, меншу середню і найменшу верхню.
Горизонтальні пояси ригелів і гранчастість зрубу стін були тими двома факторами, що пом’якшували напружену тягнутість догори центральної дільниці. Вона справляла враження пишної, щедро освітленої, струнких пропорцій зали. Вид на неї відкривався одразу з порога, оскільки і західну, і східну грані зрубу стін бабинця було повністю вийнято. І навпаки – з центральної дільниці відкривався вид на передбабинець з його мережаними різьбою трямками, на хори і частково на слупи. Таранушенко критикує згадану вище конструкцію першого залому. Вона збільшила опір залому силам розпору, проте спричинила цілу низку конструктивних та естетичних недоліків. Натомість дослідника захоплює те, як ефектно майстер оформив простір передбабинця, органічно ув’язавши його з простором як бабинця, так і обох слупів, і те, як він розкрив перспективу з передбабинця в бік центру.
Таранушенко вбачав в особі будівничого Новомлинської церкви майстра дуже високої кваліфікації, закоханого у свою справу, новатора, який умів бачити слабі місця традиційних конструкцій і сміливо шукав шляхів їхнього вдосконалення.
#ЦеМояСпадщина #запідтримкиУКФ #ЗнищеніЦеркви
Світлини С. А. Таранушенка. Зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського
