У майстра, який будував дерев’яну церкву в рамках усталеної традиції, було не так уже й багато засобів, щоб урізноманітнити її інтер’єр, зробити його неповторним. Таранушенко детально їх проаналізував. Головну роль відігравали самі об’єми: архітектор змушував «працювати» великі грані стін у контрасті з численними дрібними гранями верхів. Верхи він буквально «виліплював», переводячи ширші за об’ємом форми у вужчі, чергуючи призматичні зруби (восьмерики, ліхтарі) та пірамідоподібні (заломи), додаючи до реальної висоти ілюзорну за рахунок нахилу граней всередину, ефектів освітлення тощо.
Але архітектор добре знав, у чому ще полягає естетика. Контури граней, якщо спостерігати їх знизу, складаються у своєрідні геометричні візерунки. При кожній зміні точки спостереження перед очима постає нова, відмінна від попередніх композиція – наче в калейдоскопі. З певних точок можна чітко сприймати структуру тієї чи іншої дільниці від низу й до самої верхівки, ясно розрізняти кількість і порядок її компонентів. З інших пунктів можна відразу охопити оком побудову не одного, а двох, трьох верхів церкви. Є й безліч таких точок, звідки погляд сприймає архітектурні форми не в ортогоналі, а в ракурсах. «З таких пунктів архітектура церкви повстає перед нашими очима в цілком новому аспекті. Архітектурні форми не одної, а кількох дільниць будови, їх окремі зруби, грані складаються у такі примхливі сполучення, перетинають одна одну під такими несподіваними кутами, і розглядаємо ми їх в таких ракурсах, що архітектура церкви несподівано збагачується новими виразними художніми цінностями», – так описував цей ефект Таранушенко на прикладі Пакульської церкви.
Саме так, змінюючи точку спостереження, не оминаючи жодного ракурсу, дослідник вивчав кожну церкву, намагався зрозуміти логіку архітектора, усвідомити завдання, які він перед собою ставив, і засоби, якими він розв’язував їх.
Гру ліній і граней, тобто крупні форми, доповнювало пластичне оздоблення інтер’єру. У Троїцькій церкві одвірки, хори, сволоки прикрашає соковите, багате різьблення. Вочевидь, воно було створене при побудові церкви і вийшло з одних рук. У храмі також зберігалося чимало різьблених предметів – свічники, столики, дарохранительниця та ін. На думку Таранушенка, управителі, яких надсилала у Пакулю Києво-Печерська лавра, занесли замилування до різьбарства й сюди.
#ЦеМояСпадщина #запідтримкиУКФ #ЗнищеніЦеркви
Світлини С. А. Таранушенка. Зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського
