У своїх описах церков поряд із детальною інформацією про споруду й аналізом обмірів – а точніше, не поряд, а у взаємозв’язку із ними, – Таранушенко міркує про те, яке враження справляють на глядача (тобто й на нього самого!) ті чи інші ракурси і яким чином цього ефекту досягнув майстер. Дослідник завжди зазначає, як корелюють між собою зовнішній вигляд церкви та її інтер’єр – узгоджуються вони чи, навпаки, контрастують.
Так, зовні головними ознаками церкви в Березні були ущільнена зібраність архітектурних форм, міцна ув’язка всіх компонентів будови, динамічне стремління мас догори. З’єднані «аркою», яскраво освітлені вежі-слупи із глибоко затіненою нішею між ними нагадували тому, хто прямував до церкви, урочисту браму. А увійшовши всередину, людина відразу підпадала під владні чари інтер’єру.
Від самого порога її увагу приковував до себе іконостас із чудовим малюванням і золоченим різьбленням. У Березнянській церкві іконостас, хоч і високий, чотириярусний, усе ж таки не закривав собою повністю просвіту з центральної дільниці до вівтаря – для церков Лівобережжя, наголошує Таранушенко, це явище виняткове. Крім того, просвіт між бабинцем і центром тут незвичайно високий. Завдяки цим двом факторам глядач з порога бачив увесь простір центру від підлоги й мало не до початку восьмерика і проникав поглядом у простір вівтарної дільниці аж до ліхтаря.
Відносно вузький простір бабинця був до того ж затіснений з боків хорами. Вони, наче дві паралельні доріжки, «виводили» глядача з бабинця у центр. Там він потрапляв у розкритий на обидва боки, праворуч і ліворуч, простір: чотиригранний контур центральної дільниці окреслювали лише бруси-стяжки на висоті 11,5 м від підлоги. Попереду височів витягнутий, мов струна, іконостас, що підкреслював ритмом своїх колонок, консолей та образів основний напрямок цієї частини будови. Глядач сприймав об’єми центру і обох бічних рукавів як єдину, світлу, простору, витягнуту в поперечному напрямі мажорно-урочисту залу, що лише десь високо-високо вгорі була перекрита не одним, а трьома верхами.
Таранушенко – і як дослідник, і як поціновувач краси, – не припиняв захоплюватися тим, як сміливо майстер Панас Шолудко сполучає об’єми окремих дільниць у єдиний об’єм, як він розкриває внутрішній простір будови в усіх напрямках – углиб, вшир і вгору, – і буквально «дематеріалізує» вагу будівельного матеріалу. Саме вражаюча, дивовижна легкість Вознесенської церкви в Березні замилувала Таранушенка у цю пам’ятку.
#ЦеМояСпадщина #запідтримкиУКФ #ЗнищеніЦеркви
Світлини С. А. Таранушенка. Зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського