Досліджуючи інтер’єр Введенської церкви в Артемівці (1761), Таранушенко зауважив, що в ній, на відміну від храмів у Пакулі та Березному, немає таких точок, з яких сусідні верхи сприймалися б як єдина композиція ув’язаних між собою об’ємів. Лише ставши на межі двох дільниць, можна було побачити одразу два верхи (саме цей ракурс зафіксовано на першій після банера світлині у цьому пості: ліворуч у кадрі – верх бабинця, праворуч – верх центрального зрубу) – майстер ніби примушує глядача переходити з однієї ділянки до іншої і, спостерігаючи їх по черзі, по частинах, складати в уяві художній образ інтер’єру будови.
Що ж до основних об’ємів, то ізольованим майстер зробив лише вівтар. З бабинця можна було охопити поглядом центральну дільницю на значну висоту – аж до верху восьмерика, в центрі якого вимальовувалося квадратне вікно з вибагливо витесаними лутками (див. друге фото; вікно до речі, унікальне – таких луток не було в жодній іншій церкві). А об’єми південної та північної дільниць взагалі створювали разом із об’ємом центру в нижній половині зрубів єдиний об’єм на всю ширину будівлі. Центральна дільниця виділялася і розмірами, і оздобленням різьбленими деталями, і особливо щедрим освітленням (це добре видно на третій світлині).
Усе це забезпечувало гармонійність розвитку об’ємів у просторі, що справляло на спостерігача сильне враження. Таранушенко не раз наголошував, що пропорції тих самих зрубів у зовнішньому вигляді церкви та в її інтер’єрі сприймаються, згідно із задумом майстра, по-різному. Так і в Артемівці: гранчастість зрубів надає стрункості архітектурним формам у зовнішньому вигляді церкви, та ще значніша її роль в оформленні простору в інтер’єрі. До прикладу, реальна висота зрубу стін центральної дільниці дорівнює її довжині у плані.
✔ Натомість глядач в інтер’єрі завдяки стрункості граней зрубу стін сприймає цей об’єм як призму, в якої висота явно переважає довжину. Ще більше оптичних ілюзій генерує структура верхів: заломи і восьмерики здаються вужчими і вищими, ніж це є насправді, нахил граней всередину – значно більшим, і т. д. Форма стрункого, витягнутого догори четвертого залому центрального верху взагалі майорить у напівмороку (див. перше фото); його висоту око чітко визначити не спроможне – засобами ілюзійного підвищення майстер віддаляє об’єм цього залому на невизначену, але значну висоту. Ми бачимо це навіть на світлині – а як же це мало діяти «вживу»…
#ЦеМояСпадщина #запідтримкиУКФ #ЗнищеніЦеркви
Світлини С. А. Таранушенка. Зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського
